Ты тройка-жизнь постой немного,
Не улетай в немую весь.
Поют нам часто по дорогам
Колёса жалобную песнь.
Припев.
Эх! Пой гитара!
Развей тоску-тревогу,
Куда меня дорога
Цыганская ведёт?
Эх! Пой гитара!
Ну, что измена милой?
Пока не изменила судьба
Пляши и пой!
Терпеть безсонницу нет мочи,
С кибитки в небо я гляжу;
Душа любьви и ласки хочет,
С гитарой в степь я выхожу.
Припев.
Ой, да ты степь, юдоль свободы,
Какой простор моим очам;
Зачем печаль меня изводит?
Зачем тревожит по ночам?
Припев.
Гитара, степь, костёр и песни;
Проходят дни, летят года,
Но светит, светит в поднебесьи
Нам путеводная звезда.
Припев.
Всегда в пути, всегда в дороге,
Не плачь душа моя, уймись,
Ты тройка-жизнь постой немного,
Дай погулять, не торопись!
Припев.
Эх! Пой гитара!
Развей тоску-тревогу.
Куда меня дорога
Цыганская ведёт?
Эх! Пой гитара!
Ну, что измена милой?
Пока не изменила судьба
Пляши и пой!
Николай Токарь.
Николай Токарь,
Сидней. Австралия.
Родился, рос, жил и работал на Харьковщине.
Служил в армии на Камчатке.
Не имею, не состоял, не привлекался.
Разменял восьмой десяток. В браке состою уже 41 год
Имею дочь и троих внуков.
Живу в Сиднее с 1997г e-mail автора:Niko1938@gmail.com
Прочитано 3089 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
